Українське село, де в кожній хаті розмовляють польською

, - так впевнено відповідає на запитання про свою національність, 90-річна мешканка села Стрілецьке - Яніна Козак. Хоча спілкується з нами польською, втім чудово розуміє й навіть говорить українською. Не виїжджаючи зі свого села, жінка встигла пожити у трьох державах: Польщі, Радянському Союзі і незалежній Україні. Попри добробут у сусідній країні - довгожителька ніколи емігрувати на збиралася. «У Польщі маю доньку та сина. Вони б хотіли, аби я була біля них. Але я тут народилася і тут хочу померти», - пояснює Яніна Козак. Україну щиро любить і не має причин скаржитись, а ще дуже тішиться, бо днями з нагоди 90-річчя отримала 500 гривень доплати до пенсії, тож тепер отримуватиме близьке 4500 грн щомісяця. Каже, щоб бути щасливою, їй багато не потрібно. «Добре нам жилося і живеться добре. Не зле живеться», - етнічна поляка з села Стрілецьке.

Літургія польською, але коляда - українською

Громада Стрілецького є римо-католицькою і молиться у костелі. Він - чи не єдина архітектурна будівля, яка бодай трохи нагадує Польщу. Адже у маленькому селі вивісок чи будь-яких позначень іноземною мовою нема. Літургію тут правлять польською, проте колядують - українською. «Священник в храмі в нас весь час наголошує: «Сьогодні, наприклад, в нас українська паска і сьогодні наші браття по вірі мають велике свято, прошу це свято поважати», - завдяки такому балансу мешканці і своє не забувають, і державу, в якій живуть – шанують, розповідає корінна стрілківчанка, полька Владислава. Жінка святкує Різдво та Великдень за західним обрядом. Вдома говорить із сім’єю польською, але готує українські борщ та вареники. На питання чому не переїхала до Польщі - відверто дивується. У Владислави троє дітей і двоє з них після навчання у Вроцлаві - повернулися до України, бо бачать своє майбутнє тут. «Хоч я етнічна полька, але Польща – для мене чужина», - каже Владислава. «Ми живемо в Україні, бо мої батьки залишилися тут після Другої світової війни. Ніколи не хотіла емігрувати, бо тут мені дуже добре і дуже гарно. Не всім подобається бути на чужині», - пояснює жінка. Вона працює в Народному домі понад 40 років. Через роботу зобов'язана добре знати українську, втім із односельчанами спілкується польською. А всі культурні заходи організовує двома мовами.

У Народному домі – портрети Шевченка і Франка

Як і годиться, в Народному домі Стрілецького - прапор, тризуб і калина, портрети Івана Франка та Тараса Шевченка. А от фото Бандери чи червоно-чорні стяги тут не знайдеш. Про лідера націоналістів у селі неохоче говорять, бо, кажуть, постать була і є гострим каменем в українсько-польських відносинах. «Його (ред. – Степана Бандеру) тут так не прославляють, але і не розпалюють ворожнечі», - коментує Владислава. У школі, стверджують: так само жодних позицій дітям не нав'язують. Директорка Аліція Балух пояснює, що в навчальному закладі є мудрі історики, «які передають історію так, як діти повинні її знати, так щоб шанували і і історію Польщі, але і не забували історію України». Школу у Стрілецькому збудували власним коштом поляки у 2003 році. Тому раніше навчальний і виховний процеси велися мовою цієї нацменшини. Але після мовного закону, в учнів з 5-го класу додалося більше української. Директорка Аліція Балух пригадує: школярі і їхні батьки сприйняли цей закон позитивно. «Одна із причин чому обійшлося без скандалів - не всі учні масово продовжують навчання закордоном, як було в середині двотисячних, а готуються до ЗНО і здобувають вищу освіту в Україні», - каже Аліція Балух. Також у школі помітили тенденцію, що ті, хто вже здобув освіту у Польщі - повертаються в Україну. Свого часу так вчинила і учителька польської мови Еля Кінаш. «Я здобувала освіту у Вроцлваському університеті. Це була перша половина 90-их років. І тоді більшість нас, студентів, поверталися на Україну. Це були початки незалежності, в нас була надія, що тут збудується багато всього. Та зрештою так і було», - Еля Кінаш.

Маршрутка раз на день – в один бік

Ті ж хто виїжджає із села, переконує Еля Кінаш, роблять це не через політичні погляди, а через відсутність інфраструктури та умов життя в селі. Автобусного сполучення зі Львовом тут немає. Єдина маршрутка їздить раз у день і то лише в один бік до Мостиськ. Назад мусять кільканадцять кілометрів йти пішки. Після будівництва школи поляки хотіли прокласти ще й дорогу у Стрілецькому - три кілометри, але не обійшлося без казусів. «Приїхали поляки і хотіли зробити дорогу. сказали поміряти протяжність і вони гроші заплатять, щоб прокласти асфальт. Люди розказували, що при вимірюванні чотири кілометри - приписали. Бо поляки переміряли і відказалися від такої співпраці», - староста Стрілецького Михайло Кміть розповідає, що до необхідних трьох кілометрів - дописали ще чотири.

Єдині на Львівщині, хто проголосували за Зеленського

Це село прогриміло на цілу Україну у 2019 році під час президенських виборів. Тоді Львівщина була єдиною областю в державі, яка підтримала Петра Порошенка, а Стрілецьке - єдиним селом в нашому регіоні, мешканці якого віддали перевагу Володимиру Зеленському. За нині чинного президента проголосували тоді 86% стрілківчан. У Мостиській міській раді пояснюють такий феномен консолідаваністю етнічних поляків. За словами секретаря Мостиської міської ради Олега Макара, стрілківчани завжди долучаються до виборів, але консолідовано: «Якщо місцеві знакові особи в селі приймають таке рішення - то всі родини йдуть і голосують однаково. У 2019 – це зіграло на користь Зеленського, але у в 2014 - на Порошенка».

Місцевий футбол – справжня Скала

Так само консолідуються етнічні поляки і в спорті. Українська польська діаспора Мостищини - відома на цілий світ. А все через багаторазове чемпіонство футбольно-спортивного клубу «Скала» у так званих олімпійських іграх польської діаспори. «Це геть не всі наші медалі!», - показує нагороди голова «Скали» Павло Осипов. «Мостиська перемагали від багатьох команд. в тому числі від таких як Аргентина, Канада, Чехія, Німеччина. Для маленького прикордонного поселення це неабияка гордість». Під українським стягом пліч-о-пліч змагалися етнічні поляки і українці. Павло Осипов каже - секрет мирного співіснування двох націй в межах однієї держави полягає у єдності та взаємоповазі. «Завжди і спорт, і наш менталітет настільки об`єднаний і переплетений, що НАС НЕ РОЗ'ЄДНАТИ НІКОЛИ!», - переконаний Павло Осипов. Мешканці Стрілецького одноголосно переконують: хоч вони й етнічні поляки, ділити із українцями їм нічого: ані історія, ані мова не викликають у них бажання відокремитись. Навпаки вболівають, аби інфраструктурно село розвивалось, а молоде покоління залишалось жити й працювати на малій Батьківщині. Віра Лабич