Не треба брехати собі. Контрнаступу у червні не буде. Інтерв'ю з генералом Кривоносом про сценарій війни

Що потрібно Україні для переходу в такий очікуваний контрнаступ, якою є ситуація і перспективи на Херсонщині. Чого чекати від Білорусі: чи готові західні області зустріти ворога. Про це в інтерв'ю проєкту "Говорить Великий Львів" на NTA із начальником штабу, першим заступником командувача ВДВ, генералом Збройних сил України, заступником секретаря РНБО (2019 - 2020 рр.) Сергієм Кривоносом. - Від багатьох чули, що червень буде вкрай важливим місяцем для подальшого розвитку війни, якщо навіть не вирішальним? Чи погоджуєтеся з таким твердженням? - Вирішальним він буде для нас тому, що нам треба остаточно вирішити, чи ми працюємо і нарощуємо зусилля, чи б'ємо тільки по хвостах. На жаль, усі попередні дні, з лютого ми відбивалися. І працювали завжди на других номерах.

Нам треба перестати собі брехати, що ворог став слабкий, що вже видихнувся, що ми зламали хребет російської армії. Про це ще рано казати.

Питання навіть не в якості чи кількості російської зброї, бо того в них достатньо. Наше завдання визначитися, що робити з нашою тактикою, з нашою великою стратегією. І я би не піднімав питання про контрнаступ у червні. Для цього треба ще зробити дуже багато в масштабах держави і не очікувати лише на допомогу із Заходу. Потрібно самим нарощувати зусилля, бо насправді на заводах Укроборонпрому перебуває величезна кількість техніки, яку можна відремонтувати. І її треба ремонтувати - на невеликих підприємствах, які є в кожному місті чи навіть районі. Треба використовувати досвід Німеччини 1942-1945 років, яка розсіяла свої виробничі потужності по багатьох підприємствах. За рахунок цього випуску продукції не зменшувався, а зростав. Техніка, яка лежить у великій кількості - це бронекорпуси від БМП1 і БМП2, БТР60, БТР70, БТР80. Так військові називають їх бронегробами, але вона налічуються сотнями, а подекуди тисячами. Це треба відновлювати, використовувати двигуни не російського чи радянського виробництва, а інші. Є успішна модернізація БТР60, на якому використовують американські двигуни. Він себе добре зарекомендував, але не пішов у масове виробництво і модернізацію. Тому треба готувати техніку, готувати людей, готувати економіку. І перестати очікувати чуда. Чудо залежить від нас і від того, що ми зробимо. Нагадаю, це війна не особистісного героїзму - хоча героїзм також важливий. Але це війна оснащення військовослужбовців. І наше завдання - щоб наша армія не мала жодних проблем із боєприпасами для артилерії, для стрілецької зброї, технікою для знищення ворога у будь-якій точці. Нас цікавлять власні спроможності по ураженню на далекі відстані - це "Вільха" та "Вільха-М".

Наразі ж для контрнаступу нам треба наростити м'язи - і технічні, і людські.

- Те, що роблять наші військові - це справді подвиг. Ми воюємо з ворогом, який переважає кількісно, а ще з 1994 року постійно вів війни. Російські військові - треновані і навчені, тому не треба з них робити суперідіотів. Це люди, які вміють воювати і які вміють швидко робити висновки зі своїх помилок. І вона таки зробили ці висновки з помилок лютого-березня і ми бачимо, що вони змінили тактику у порівнянні з початком великої війни  у травні-червні. - Як ви оцінюєте події в Сєвєродонецьку, де бої тривають уже два тижні і виглядає на те, що ситуація там геть зав'язла? - Насправді туди не тільки Росія кидає великі ресурси, а й ми. І те, що в останні дні сили спеціальних операцій використовуються у міських боях, це показує що напруження бойових дій дійшло до пікової точки. Якщо спецназ використовується як піхота - це значить, що ситуація складна, але контрольована. Мене десь насторожує, що цих людей не бережуть, але водночас я розумію, що був провал у мобілізації і підготовці людей. Тому у нас ще дуже багато роботи саме з підготовки людей до вміння воювати. І ці цифри мають утричі переважати нинішню чисельність армії.

Нагадаю, щоб успішно воювати одна третина має відпочивати, одна третина - готуватися до війни, і одна третина мусить безпосередньо вчитися.

Якщо цього не буде, то яким б не були люди на фронті кіборгами, вони виснажаться. Бо вони люди, які також втомлюються і яким треба відпочинок. Наразі це питання складне і потребує значного розширення навчених людських ресурсів. - Якою ця кількість зараз має бути загалом? -  Якщо я назву цифру, то точно піде реакція: ми не потягнемо. Але... Нема значення потягнемо чи ні. Нагадую, що росіяни хочуть знищити як націю. Тому ми маємо зняти останню сорочку, щоб підготувати людей.

Отже, якщо ми хочемо далі ефективно воювати, то чисельність треба нарощувати до щонайменше 800 тисяч людей.

Але ще раз підкреслюю: питання не тільки в кількості, а у навченості. А ще в кількості техніки, яка б задовольняла потреби цих людей. Артилерія, авіація, ракети, бронетехніка, зв'язок. Маємо проблеми через те, що багато років озброєнню не приділялося уваги. Та ж "Вільха-М" має дальність у 100-120 кілометрів. Це чудовий зразок вітчизняної зброї.  На жаль, їх не замовили у потрібній кількості, як і протитанкові комплекси "Стугна", яких би могли мати набагато більше. Торік казали, що їх достатньо. Ні. Не достатньо. На війні зброї і боєприпасів забагато не буває, буває замало. - Якою інформацією володієте по Херсонській області? -  Тут питання не в спроможності наступати, а в спроможності потім закріпити цей наступальний успіх. Тому скажу так: час покаже. - Питання, яке дуже цікавить мешканців передусім західних областей: загроза з Білорусі. Чи можливий зараз наступ на Волинь, і на що варто звернути головну увагу військовим, якщо білоруси спробують прориватися? -  Про наступ росіян зі сторони Білорусі я говорив ще десь за рік до повномасштабного вторгнення. За пів року, за місяць, за тиждень.

Наразі завдання номер один - перестати себе дурити і готуватися до найгірших варіантів. А найгірший варіант - що білоруси разом з росіянами, їхніми диверсійними і розвідувальними групами спроможні наступати з боку Білорусі.

Нагадаю, що довжина кордону з білорусами - 1 084 кілометри. Але ми маємо свої плюси - більшість цієї території - болото, а кількість доріг, по яких можна наступати не така вже й велика. Тому, використовуючи протитанкові засідки, діяльність наших розвідувальних груп, ми можемо стримувати противника. Тими ж "Джавелінами" і "Стінгерами" можемо дуже ускладнити наступ противника. Але при цьому варто зауважити, що у всі попередні роки білоруські військові спокійно пересувалися нашою територією як туристи, тому вони знають, куди йти, що, де і як. Вони мають непогану агентуру по селах, яку купували за копійки. Тож стосовно білорусів краще не гадати, як воно буде, а просто готуватися до цього: і в прикордонні, і у віддалених територіях. Відновити блокпости, поставити навчених людей, які добре знають місцевість. Якщо ворог знатиме, що його чекають, він туди не піде.