Ми їли лушпиння картоплі і гнилу капусту, - життя родини по той бік фронту

Історія киянки, Галини Герук, яка на 15 діб з дітьми і родиною опинилася на окупованій росіянами території під Києвом. Свою розповідь вона написала у Facebook. Подаємо її у повному обсязі:“Не було сил писати свою історію, але повідомлення дівчини з Лондона про те, що ми недостатньо патріотичні мене підбадьорило і я захотіла поділитися тим, що ми пережили.У перший день війни з самого ранку мене накрила паніка. Важко було уявити, як ми з нашими діточками будем бігти в чорний підвал від страшного завивання сирен. Я почала просити чоловіка їхати в село, в спокійне місце.«Спокійним місцем» виявилося місто-курорт Ворзель, розташоване на лінії Бородянка, Буча, Ірпінь, Гостомель.Рішення про від'їзд прийняли поспішно, з речей вспіли взяти тільки документи і по одній парі одягу. Продукти вирішили закупити на місці, туди добралися з пустим баком. По дорозі побачили перші бомбардування, ракети, літаки. Зовсім рядом з трасою бомбили Аеропорт Гостомель.Прибули в село, через нерви не могли їсти і спати. Наступного дня почалося пекло. Всі сусідні села перетворилися в гарячі точки.Бомбардування, вибухи і постріли продовжувались безкінечно. Було тошно. Я кожен день прощалася з життям, гаряче молилася, щоб прийняти волю Божу.Спочатку ховалися в коридорі, між стінами, потім, коли дім знайомого батюшки повністю рознесло снарядами, почали бігати в підвал.Підвал маленький, сиділи там 11 людей з тваринами. У дітей постійні істерики. Іноді залишалися спати там вночі, щоб хоч на якийсь час забути про постріли. Коли в підвалі було зовсім нестерпно, йшли спати додому. Лягали одягнені і навіть взуті, навчилися збирати 5 дітей за 30 секунд. Сумка з документами і молитвенником спала на мені.В селі відключили світло, воду, газ, інтернет, мобільний зв'язок. Продуктами батьки не запаслися взагалі, їли, що залишилося. Не було спочатку солі, цукру, хліба, молока, цибулі, доїдали старий фарш, тому болів живіт. Замість солі заливали їжу розсолом останньої банки помідорів. Їли лушпиння картоплі, гнилу капусту, пекли палянички на протермінованих дріжджах, суп ділили на два дні - сильно розводили водою. Їсти звичайну кашу наша сім'я не могла собі дозволити, тому розводили пригорщу крупи водою, щоб було більше жижі і набивали цим шлунок до ситості.Посуд мили снігом, потім Господь дав нам талу воду, яку ми збирали в бочки і миски з потічків.Свічка залишилася одна, тому ми лягали спати о 18.30 і вставали на світанку. Коли знову активізувалися вибухи та постріли, спати навчилися активно, у повній бойовій готовності знову бігти до підвалу, коли почнеться.Спочатку не могли ні їсти, ні спати, як і більшість із усіх нас. Але потім, коли продуктів стало різко не вистачати, прийшло дике почуття голоду та безсилля. О 6 ранку діти прокидалися і плакали, що вони хочуть їсти.Втома. Холод. Засипали на ходу, сидячи.Село відрізало від світу лінією фронту. Волонтерів не пускали. 15 днів ніде не можна було дістати продукти. Медична допомога недоступна.Жоден магазин не працював, супермаркети на Житомирській трасі розбили.Селяни закрилися в льохах і не давали нам, жителям хутора, нічого - ні картоплі, ні цибулі, ні тим паче молока - кажуть, корови перестали давати молоко від вибухів.Потім у село зайшли «кадировці», стали ходити по хатах, забирати їжу, документи та телефони. Чоловіків змушували ставати навколішки і лягати на підлогу. Говорили, що село повністю оточене, трьох чоловіків з вулиці застрелили, хоча потім це спростували, але жах витав у повітрі.Згодом люди почали намагатися вибратися, щодня обговорювали, як прорватися. Машини не випускали, обстрілювали. Здавалося, вибратися неможливо.Далі ми почули, що дають зелений коридор. Але як у нього потрапити? Зв'язку немає. Прорвалися перші сусіди.Йшов 15-й день блокади. Інакше це не назвеш.Ми з племінником залізли в чужу кинуту хату і винесли звідти залишки їжі для нас і батьків.Паша з іншими сусідами пішов дамбою в пошуках їжі і зустрів колону евакуації. Ми покинули все, випросили у сусідів 5 літрів дизелю і на свій ризик поїхали. Батьки їхати не схотіли.Коли ми дісталися Житомирської траси, по якій постійно стріляють, ми доїхали до мертвої людини, яка лежала з розпростертими руками прямо посеред смуги, нас зупинили, колони стали різко здавати назад. Всі втиснулись в узбіччя, чоловіки виходили з машин і притулялися до землі, на нас їхали танки з літерою V. Я бачила обличчя солдатів і дула, спрямовані на нас. У нас не стріляли. Ми так і стояли на трасі біля мертвої людини близько 40 хвилин. Діти кричали. Позаду почали стріляти. Зелений коридор не давали. Було так тошно, що я не могла молитися, думала, що це кінець. Паша сказав не нити і вірити, що все буде добре.Нас пропустили, дозволили перетнути Житомирську трасу та піти у села. Там наші блокпости, тиша, нас нагодували, дали дітям молочку, йогурти, кашу з м'ясом, ми плакали, так це було зворушливо.Накинулися на їжу. До Києва селами їхали 5 годин.Всі машини обвішані білими ганчірками, на всіх вікнах таблички з написами ДІТИ.Одну машину з колони наших сусідів таки обстріляли. Куля пройшла крізь лобове скло, у салоні були діти, всі живі.Ближче до ночі дісталися Києва.Було страшно від тиші. Тільки на третю добу я змогла спати і перестати чекати на нові вибухи. Змусила себе зняти свій спортивний костюм і вмовити, що більше не треба нікуди бігти.Далі ми купили їжу. Це було щастя.Я не можу працювати, вести соціальні мережі, немає сил. Хочеться тільки їсти та спати, дуже сильна слабкість.Діти перенесли все нормально, поки з побічних ефектів лише енурез та заїкання. Перестають кричати ночами. У мене лише невеликі проблеми по-жіночому.Вчора снилося, що мене розстріляли.Раніше я боялася їздити в метро, тепер, я думаю, зможу. Зараз мені дуже комфортно у темряві та у маленькому закритому приміщенні. Надвір виходити досі боюся.Але я вдячна Богові за все! Ці випробування зняли з нас непотрібне лушпиння. Я ніколи ще не любила людей та життя, як зараз”.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Як влада Львова нищить бізнес у часі війни

Нардепи ухвалили закон про дошкільну освіту: що зміниться у дитсадках

Мобілізація по-новому: 18 травня набув чинності новий закон

Скандальний готель на площі Міцкевича: як мерія Львова ігнорує рішення Верховного суду України

Cотні дронів у небі: рої БПЛА паралізували фронт, - WP

Росія готується до великого наступу: які шанси в України. Стаття-прогноз від The Economist