Загинули на східному напрямку. Сьогодні Львівщина прощається із вісьмома захисниками

Сьогодні, 14 травня, Львівщина прощається із вісьма захисниками.  Василь Паховчишин, Станіслав Ахвердієв, Маркіян Панилик, Марко Сенів, Олександр Жупко, Станіслав Ковальов, Тарас Ониськів («Карат»), Вадим Булей – віддали своє життя,  захищаючи Україну від російських окупантів. Василь Паховчишин народився 29 жовтня 1980 року в селі Чаплі, проживав в селі Гуманець Хирівської громади. Був радіотелефоністом військової частини А4667. Загинув 5 травня 2024 року. Станіслав Ахвердієв народився 1994 року. Мешканець міста Золочів Золочівського району. Станіслав Ахвердієв був командиром відділення снайперів роти вогневої підтримки військової частини A7076. Був нагороджений медалями, серед яких є відзнака Президента України – Медаль «За військову службу Україні», нагрудний знак «Ветеран війни», медаль «Учасник АТО». Загинув 6 травня 2024 року під час виконання бойового завдання на околиці населеного пункту Яструбине Сумської області. Захиснику було 29 років. Маркіян Панилик народився 30 жовтня 1982 року у місті Стрий. Народився і виріс у Стрию. Навчався у Стрийській гімназії ім.А.Шептицького та у Львівському НУ ім.І.Франка. Працював у Стрийському міськрайонному суді та мав приватну адвокатську практику. У перші дні повномасштабного вторгнення добровольцем подався у лави ЗСУ. Горів ідеєю свободи України. Загинув 8 травня 2024 року разом з побратимом, виконуючи бойове завдання в районі н.п. Мʼясожарівка на Луганщині. Без батька ростиме донечка, без сина залишився тато, без внука бабуся та дідусь. Марко Сенів народився 11 лютого 1997 року у місті Стрий. Марко Сенів навчався у Стрийській школі №2, у Дрогобицькому музичному училищі ім.Барвінського та в Дрогобицькому державному педагогічному університеті ім.І.Франка. Працював викладачем у Братківській дитячій школі мистецтв. 25 лютого 2022 року добровольцем вступив до лав ЗСУ. Стрілець-помічник гранатометника військової частини А7077. Загинув 8 травня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Мʼясожарівка на Луганщині. Осиротіли батьки та велика мистецька родина громади. Олександр Жупко народився 25 грудня 1981 року. Родом із Червонограда. Олександр Жупко працював на шахті «Червоноградська» ДП «Львіввугілля» з 2006 року, МГВМ дільниці підготовчих робіт №1. На захист України став у березні 2022 року. Олександр Жупко був старшим навідником військової частини А4007. Загинув 8 травня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі села Архангельське на Донеччині. У скорботі за загиблим дружина, донька, рідні та близькі. Станіслав Ковальов родом із Луганська. Батьки захисника переїхали до Червоноградщини. Батьки захисника під час повномасштабного вторгнення переїхали до Червоноградщини. Проходив службу у військовій частині А0536. Захищав Україну в зоні проведення АТО/ООС. Одним із перших зустрів ворога під час повномасштабного вторгнення. Загинув 6 березня 2022 року під час виконання бойового завдання біля Волновахи Донецької області. Тарас Ониськів («Карат») народився 16 жовтня 1991 року. Уродженець села Підбірці Львівської області. Навчався у Підбірцівському ліцеї, пізніше – у Лисиничівській гімназії. Ще під час навчання у школі вирізнявся хоробрістю та справедливістю. Вищу освіту здобув у Техніко-економічному коледжі Національного університету «Львівська політехніка». Захоплювався автомобілями, заснував свій власний автосервіс «Карат». За словами близьких та друзів, Тарас Ониськів «завжди був хоробрим, рішучим і вольовим, ніколи не боявся труднощів та з легкістю їх долав. Займався волонтерською діяльністю, завжди підтримував і допомагав усім, хто його просив про це». Із першого дня повномасштабного вторгнення Росії очолив рух місцевих добровольців, з якими створили блокпост, а надалі – добровольче формування територіальної громади сіл Лисиничі та Підбірці, також був засновником ГО «ЦІЛЬ». У квітні 2023 року став на захист Батьківщини до лав 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України. Боронив суверенітет та територіальну цілісність держави на східному напрямку фронту. Загинув 6 травня 2024 року. У Тараса Ониськіва залишилися мама, дружина, син та сестри. Вадим Булей народився 26 березня 1970 року. Львів’янин. Навчався у Ліцеї №17 Львівської міської ради. Здобув вищу освіту у Національному університеті «Львівська політехніка» (тоді – Львівський політехнічний інститут). Проходив строкову військову службу у лавах артилеристів. До 2001 року працював у Личаківському районному центрі зайнятості м. Львова, згодом обіймав посаду менеджера з продажу будівельних матеріалів на одному із місцевих підприємств. У свій вільний час захоплювався футболом та більярдом, за словами родини, був надзвичайно «добрим та чуйним, із великою повагою ставився до людей». Із початком повномасштабного вторгнення Російської Федерації вступив до лав 710-ї бригади охорони Державної спеціальної служби транспорту. Загинув 11 травня 2024 року. У Вадима Булея залишилися дружина і троє доньок.