Загинули на Донеччині. Сьогодні Львівщина прощається із вісьмома захисниками

Сьогодні, 25 червня, Львівщина прощається із вісьмома захисниками. Андрій Кирчів народився 1980 року в селі Корчин Сколівської громади. «Андрій Кирчів був підприємцем, прекрасним сім’янином, сином, чоловіком, батьком. Андрій працював у Європі, але коли розпочалася війна- прийняв рішення повернутися», – повідомляє Сколівська міська рада Львівської області. Був молодшим сержантом, командиром стрілецького відділення стрілецького батальйону (з охорони та оборони важливих державних об'єктів). Загинув поблизу Волноваського району, що на Донеччині. Володимир Паньків народився 1980 року у Миколаєві Львівської області. Був солдатом, стрільцем стрілецького відділення стрілецького батальйону військової частини А0998. Загинув поблизу населеного пункту Майорське Донецької області. Олексій Клак народився 1996 року у місті Золочів. Воїн був водієм-слюсарем ремонтно-відновлювального батальйону артилерійського озброєння 146 окремий ремонтно-відновлювальний полк. Загинув 18 червня 2024 року на Донецькому напрямку. Йому було 28 років. В захисника залишилися мати та брат. Тарас Багай народився у селі Жовтанці Львівського району. Солдат, гранатометник стрілецького батальйону. Загинув 22 червня 2024 року поблизу населеного пункту Урожайне Волоновахського району на Донеччині. Андрій Демчук народився 1983  року у місті Червоноград. Був солдатом, старшим стрільцем-оператором механізованого відділення військової частини А4124. Загинув 8 червня під час виконання бойового завдання поблизу села Терни Донецької області. Андрій Котик народився 15 лютого 1992 року. Львів’янин. Навчався у Ліцеї № 18 Львівської міської ради. Після завершення навчання працював майстром будівельних та монтажних робіт у місті Львові. За словами родини, був «надзвичайно життєрадісним, добрим та цілеспрямованим, мав великі плани на майбутнє». У вільний час захоплювався виготовленням декоративних подарункових букетів. Із початком повномасштабного вторгнення Російської Федерації став на захист держави від російських загарбників до лав 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Боронив суверенітет та територіальну цілісність Батьківщини на території Донецької області. Загинув 7 листопада 2023 року. У Андрія Котика залишились мама, двоє братів, сестра, швагро, братова, дві племінниці та велика родина. Ігор Мартинюк народився 2 жовтня 2001 року. Уродженець села Вовків Львівської області. Навчався у Вовківському закладі загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Львівської області. Згодом вступив до Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут». Здобув вищу військову освіту на факультеті підготовки спеціалістів військової розвідки та Сил спеціальних операцій Військової академії міста Одеса. Після завершення академії підписав контракт зі Збройними Силами України та виконував бойові завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності держави від російських загарбників. Зі слів рідних, був «надзвичайно світлою, великою людиною, яка об’єднувала родину та сім’ю, палким вірянином». Активно займався спортом, був кандидатом у майстри спорту з багатоборства та боксу. Загинув 19 червня 2024 року. У Ігоря Мартинюка залишились дві бабусі, батьки, брат та сестра з родиною. Роман Когут народився 30 листопада 1990 року. Львів’янин. Навчався у Середній загальноосвітній школі №23 міста Львова, згодом вступив до Приватної середньої загальноосвітньої школи-гімназії «Відродження». Здобув освіту у ВСП «Автомобільно-дорожній фаховий коледж Національного університету «Львівська політехніка». У 2013 році закінчив Львівський національний університет природокористування. Після завершення навчання працював завідувачем господарства на стадіоні «Україна», а впродовж останнього періоду – у сфері надання послуг з охорони власності у Дрогобичі. Захоплювався військово-історичними реконструкціями та автомобілями. Обожнював котів. За словами близьких, був «винятково виваженою, чесною та справедливою людиною, сприймав світ по-філософськи». Напередодні повномасштабного вторгнення російської федерації вступив до лав територіальної оборони. Після початку війни став на захист держави від російських окупантів до складу 103-ї окремої бригади територіальної оборони Сил територіальної оборони Збройних Сил України. Виконував бойові завдання на південному та східному напрямках. За особисту мужність був нагороджений Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Срібний хрест». Загинув 21 червня 2024 року. У Романа Когута залишилися батьки, сестра, тітки, племінники та хрещені діти.