Дружина Ярослава знала, що у цей день буде в Парижі, тому спланувала усе заздалегідь. Організувати свято мали старші доньки Ярина та Дарія. Тим часом чоловік роздумував, чи достатньо доросла молодша донька Емілія, аби отримати на день народження мобільний телефон.
"Але не було б ні торта, ні свята, ні телефону. Натомість Ярослав поїхав на Личаківський цвинтар, де вісім днів тому поховав родину", – пишуть журналісти.
Жахлива звітка від смерті родини Базилевичів облетіла усю країну. Вона ще раз довела, що від війни немає притулку.

Спогади про них допомагають мені йти далі. Дуже важко бачити стільки уваги та новин про нашу родину, але це також важливо, – сказав Ярослав у першому інтерв'ю після удару 4 вересня.

The Washington Post зазначає, що населення Львова з початку повномасштабного вторгнення зросло більш як на 150 тисяч осіб. Місто переповнене сім'ями, які тікають від війни. Але історія Ярослава стала жорстоким нагадуванням Львову, що він не застрахований. 4 вересня вдосвіта гіперзвукова ракета "Кинджал" влучила у будинок Базилевичів. Тієї ночі в будинку було спокійно.
Євгенія вивела Емілію на прогулянку, а Ярослав допомагав Дарії з її переживаннями щодо майбутнього. Вони з Євгенією зазвичай ховалися в коридорі під час повітряних тривог. Того ранку Євгенія встигла лише схопити тривожний рюкзак. Коли пролунав вибух. Ярослав залишився єдиним, хто вижив.

Ярослав розповів, що до останнього сподівався, що вони в безпеці. "Можливо, якби вони залишилися в коридорі, трагедії б не сталося," – додав він.

На похороні небо було темним і дощовим. Ярослав вдивлявся в фотографію Емілії, стоячи біля її могили. Його плечі тремтіли від ридань.