Сьогодні Львівщина прощається із шістьма захисниками

Сьогодні, 27 лютого, Львівщина прощається із шістьма захисниками. У Львові проведуть в останню путь Тараса Сороколіта, Олега Паніна, і Володимира Бахчиванжи, у Львівському районі - Василя Кольбуха, на Яворівщині - Петра Лопатовського, на Стрийщині - Ігоря Грицана. Василь Кольбух народився 1991 року в селі Магерів Добросинсько-Магерівської громади. Воїн був молодшим сержантом військової частини А4856. Загинув 13 лютого поблизу населеного пункту Богданівка Донецької області. У воїна залишилися батьки Михайло та Галина, сестри Ольга та Анна, син Матвій. Петро Лопатовський народився 1984 року в селі Стоянці Мостиської громади. Був сапером інженерно-саперного взводу однієї з військових частин. Загинув 17 лютого від поранень, отриманих внаслідок мінометного обстрілу біля населеного пункту Ласточкине Донецької області. Ігор Грицан народився у селі Великі Дідушичі Стрийської громади. Проживав з сім’єю у місті Стрий та навчався в Стрийському аграрному коледжі. Служив в Стрию та Червонограді на посаді майстер-сержант, брав участь в АТО/ООС  у 2019-2021 роках. Нагороджений почесним знаком Головнокомандувача Збройних сил України «Ветеран Військової служби». Після повномасштабного вторгнення долучився до захисту держави від окупантів. Помер після важкої хвороби у лікарні. Тарас Сороколіт народився 5 червня 1979 року. Львів’янин. Навчався у Ліцеї №93 Львівської міської ради. Здобув вищу освіту в Інституті геодезії Національного університету «Львівська політехніка». У мирний час працював у різних сферах в Україні та за кордоном. Був надзвичайно талановитою людиною – йому вдавалася будь-яка справа, за яку він брався. За словами рідних, був «винятково добрим сином і гарним сім’янином». Із початком повномасштабного вторгнення Російської Федерації став на захист Батьківщини від окупантів. Після проходження навчань виконував бойові завдання із захисту територіальної цілісності та незалежності держави на південному напрямку у лавах 37-ї окремої бригади морської піхоти Військово-морських Сил Збройних Сил України. Загинув 16 лютого. В Тараса Сороколіта залишилися батьки, дружина, двоє дітей та сестра. Олег Панін народився 31 серпня 1973 року. Львів’янин. Навчався у Львівській середній загальноосвітній школі №33. Здобув освіту у Державному навчальному закладі «Ставропігійське вище професійне училище міста Львова» (тоді – Професійно-технічне училище №17). Згодом вступив до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Після завершення навчання займався ремонтами. У вільний час захоплювався рибальством, збиранням грибів та пошуком старовинних монет. За словами родини, він «любив життя». Із початком повномасштабного вторгнення РФ, попри відсутність бойового досвіду, добровільно став на захист Батьківщини від загарбників. Виконував бойові завдання на східному напрямку у лавах 125-ї окремої бригади територіальної оборони регіонального управління «Захід» Сил територіальної оборони Збройних Сил України. Не зважаючи на отримане поранення, повернувся на передову до побратимів. Загинув 22 лютого. В Олега Паніна залишилися мама, дружина, донька, сестра, теща та племінниця. Володимир Бахчиванжи («Докер») народився 13 лютого 1962 року. Уродженець міста Бердянськ Запорізької області. Навчався у Бердянській загальноосвітній школі №10. Після завершення навчання працював токарем на заводі «Південгідромаш». Проходив військову службу у складі колишнього 586-го гвардійського ракетного полку у місті Кам’янець-Подільський Хмельницької області. У 1982-2003 роках обіймав посаду докера та оператора крана у Бердянському морському торговельному порті. Згодом займався приватним підприємництвом у Бердянську, у той самий час вів активну громадську діяльність. Вів здоровий спосіб життя, захоплювався веломандрівками, футболом та комп’ютерними іграми. Із початком повномасштабного вторгнення Росії добровольцем став на захист Батьківщини від загарбників. Боронив суверенітет та територіальну цілісність держави у лавах 3-ї окремої штурмової бригади Сухопутних військ Збройних Сил України. За особисту мужність був нагороджений численними відзнаками, зокрема, нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест» та нагрудним знаком «Ветеран війни». Загинув 12 лютого. У Володимира Бахчиванжи залишилися дружина, син та онука.