Сьогодні Львівщина прощається із чотирма захисниками

Сьогодні Львівщина прощається із чотирма захисниками. Володимир Масняк, Богдан Пенюк, Роман Пащак, Олексій Дудик – загинули за Україну через російську агресію. Володимир Масняк мешканець міста Броди Золочівського району. Воїн був номером обслуги кулеметного відділення взводу вогневої підтримки роти. Долучився до лав ЗСУ в лютому 2022 року. Загинув 15 травня 2024 року поблизу населеного пункту Лук'янці Харківської області. Йому було 42 роки. Богдан Пенюк житель міста Великі Мости Червоноградського району. Служив кулеметником 1-го стрілецького батальйону військової частини А7015. Був сержантом. Загинув 12 травня 2024 року під час виконання бойового завдання, в районі населеного пункту Ковалівка Луганської області. Роман Пащак родом із села Жулин Стрийської громади. Добровольцем відправився на фронт наприкінці 2022 року. Брав участь у бойових діях до січня 2024 року. З того часу не був при виконанні службових завдань. Помер у лікарні міста Запоріжжя. Смерть не пов'язана із захистом Батьківщини, але ми дякуємо за рік боротьби у лавах ЗСУ. Олексій Дудик народився 8 серпня 1983 року. Уродженець села Високе, Вінницької області. Навчався у колишній Височанській загальноосвітній школі I-III ступенів. У 2001 році закінчив Жмеринське професійно-технічне училище №1 та здобув кваліфікацію «бригадир по поточному утриманню і ремонту залізничної колії та штучних споруд». Після завершення навчання проходив строкову військову службу у Навчальному центрі імені Василя Вишиваного Національної гвардії України, згодом був переведений на посаду командира відділення зенітно-ракетних військ до 45-го полку імені Олександра Красіцького НГУ. Впродовж 2004-2008 років працював інспектором охорони на різних підприємствах, також протягом певного часу обіймав посаду сапера-радіотелефоніста групи розмінування. У 2008 році був прийнятий на службу до Державної кримінально-виконавчої служби України, понад 10 років пропрацював у Личаківській виправній колонії (№30). Мав винятковий хист до малювання та співу, самостійно оволодів грою на гітарі. За словами близьких, «Олексій Дудик у будь-якому товаристві завжди знаходив спільну мову з кожним, був душею компанії. Був співчутливим, умів підібрати потрібні слова для будь-якої ситуації – чи для дитини, чи для дорослого. Був справедливим та чесним патріотом і завжди казав «Хто, як не ми?!». У 2020 році Олексій Дудик підписав контракт із Військовою службою правопорядку у Збройних Силах України та обійняв посаду начальника групи військової частини А2736. Початок повномасштабного вторгнення Російської Федерації зустрів на передовій. Одним із перших брав участь у боях за Рубіжне, Сіверськодонецьк та Попасну, де отримав поранення. Наприкінці грудня 2023 року перевівся до лав 3-ї окремої штурмової бригади Сухопутних військ ЗСУ. За відданість присязі і народу України був нагороджений численними відзнаками, зокрема, медаллю Міністерства оборони «15 років сумлінної служби» та нагрудним знаком «За зразкову службу». Загинув 13 травня 2024 року. В Олексія Дудика залишилися батьки, дружина, 5-річна донька та брат. Вічна памʼять усім полеглим захисникам!