Львів прощається з чотирма Героями: воїни 125-ї і 80-ї бригад та "Правого сектора":

Cьогодні, 21 жовтня, Львів попрощається з чотирма воїнами, які загинули на війні: інструктором добровольців Дмитро Фіалкою, воїнами 125-ї бригади Михайлом Іваніківим і Романом Чабаном, десантником 80-ки та Ігорем Марченком. Дмитро Фіалка («Шип») Народився 21 червня 1983 року у Львові. Навчався у середній загальноосвітній школі №61. У 15-річному віці переїхав до Ізраїлю. Там завершив навчання та опанував професію футбольного тренера. Проходив військову службу у лавах Армії оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ), де здобув бойовий досвід. У 2015 році повернувся до України. Працював тренером ФК «Львів». Був справжнім професіоналом своєї справи. Із початком повномасштабного вторгнення вступив добровольцем до складу Добровольчого Українського Корпусу «Правий Сектор». Займався відбором добровольців до лав новоствореного батальйону, був інструктором. Згодом отримав звання командира взводу. Зі слів побратимів, Дмитро Фіалка «був справжнім командиром і понад усе цінував життя бійців».  Загинув 1 вересня. У Героя у Львові залишилася його бабуся, дружина та двоє дітей, в Ізраїлі – мама та молодший брат. Михайло Іваніків  народився 11 серпня 1981 року. Уродженець села Болотня Львівської області. Навчався у Болотнянському закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Перемишлянської міської ради Львівського району Львівської області. Закінчив Державний навчальний заклад «Львівське вище професійне політехнічне училище». Після завершення навчання проходив військову службу у лавах 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Брав участь у Тимчасовій Місії ООН у Республіці Косово. У мирний час працював будівельником в Україні та за кордоном. Із початком повномасштабного вторгнення повернувся на Батьківщину і вступив до територіальної оборони. Боровся із російськими окупантами у лавах 125-ї окремої бригади територіальної оборони Збройних Сил України. Загинув 9 жовтня. У Михайла Іваніківа залишилися дружина, двоє доньок, мама та двоє братів. Роман Чабан  народився 10 жовтня 1979 року. Львів’янин. Навчався у середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №49 міста Львова. Відвідував секцію карате, згодом займався важкою атлетикою. Закінчив Львівський фаховий коледж будівництва, архітектури та дизайну за спеціальністю «Будівництво і цивільна інженерія», опісля продовжив навчання у Національному університеті «Львівська політехніка». Проходив військову службу на території Одеської області. Після завершення навчання працював у будівельній сфері, займався проєктуванням житлових та інших споруд. У вільний від роботи час продовжував активно займатися спортом. Із початком повномасштабного вторгнення росії добровільно став на захист Батьківщини. Боронив Україну у лавах 125-ї окремої бригади територіальної оборони Збройних Сил України. Загинув за день до свого Дня народження - 9 жовтня. У Романа Чабана залишилися дружина, двоє дітей, сестра та мама. Ігор Марченко народився 5 вересня 1972 року. Львів‘янин. Закінчив ліцей «Львівський» Львівської міської ради. У 1989 році вступив на історичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка. У період з 1994 до 1996 років проходив військову службу у лавах Збройних Сил України в Одесі. У мирний період впродовж кількох років працював учителем історії в одній з львівських шкіл. Згодом займався підприємницькою діяльністю. Із першого дня повномасштабного вторгнення російської федерації добровольцем пішов на війну. Протистояв російським окупантами у лавах 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Загинув 16 жовтня. В Ігоря Марченка залишилися дружина, дві доньки, мама та сестра. Об 11:00 розпочнеться Чин похорону Михайла Іваніківа, Романа Чабана та Ігоря Марченка, об 11:30 – міська церемонія прощання на площі Ринок. Поховають Героїв на Личаківському кладовищі. О 14:00 розпочнеться міська церемонія прощання з Дмитром Фіалкою. Поховають Героя на Янівському цвинтарі на єврейській дільниці за іудейською традицією. Родина просить не купувати штучних вінків та живих квітів, адже за їхньою традицією підходять лише сухоцвіти.