Піхотинець, «азовець» та воїн А4124. Львівщина прощається з трьома захисниками

Сьогодні, 1 січня, Львівщина прощається із трьома захисниками. Орест Рись, Микола Алексик, Тарас Романів віддали своє життя за Україну через російську агресію. Орест Рись. Львів’янин. Народився 23-го листопада 1995-го року Навчався в Автомобільно-дорожньому фаховому коледжі від Львівської політехніки та Львівському національному університеті природокористування. З дитинства брав активну участь у діяльності молодіжних організацій «Сокіл» і «Спадщина». Також здобув юридичну освіту в Інституті післядипломної освіти та доуніверситетської підготовки Львівського національного університету імені Івана Франка. Захоплювався музикою: майстерно грав на гітарі та співав у Львівській державній академічній чоловічій хоровій капелі «Дударик». Обожнював походи в гори, займався альпінізмом і мріяв зійти на вершину гори Еверест. Любив море, мріяв повернути Крим і відвідати Кримські гори. Учасник Революції Гідності. Виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції у складі батальйону «Карпатська Січ». Після повернення до цивільного життя працював певний час за кордоном. У розпал пандемії коронавірусу у співпраці з Червоним Хрестом і гірською оперативно-рятувальною службою активно займався волонтерською діяльністю, допомагав тим, хто цього потребував. Протягом останнього періоду був менеджером із продажів у будівельній компанії. 2020-го року вступив до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, здобув звання «молодший лейтенант». Одразу після випуску підписав контракт із 58-ою окремою мотопіхотною бригадою імені гетьмана Івана Виговського оперативного командування «Північ» Сухопутних військ Збройних сил України. Початок повномасштабного вторгнення зустрів на передовій у складі 58-ої бригади, згодом боронив державу у лавах 30-ої окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького. Під час проходження служби отримав звання «старший лейтенант». Загинув 27-го грудня 2023-го року. В Ореста Рися залишилися дружина, батьки, сестра, брат і бабуся.   Микола Алексик. Уродженець села Великі Ком’яти Закарпатської області У дворічному віці разом з мамою переїхав до Львова. Микола Алексик ріс без батька, його виховували мама, бабуся та дідусь – видатний оперний співак Андрій Алексик, який прищепив онукові велику любов до України. Під час навчання у школі займався бальними танцями на професійному рівні у школі спортивного танцю «Рондо». Здобув вищу освіту у Львівському державному університеті безпеки життєдіяльності. Після завершення навчання займався приватним підприємництвом. Був надзвичайно творчою людиною: захоплювався кінематографом, писав вірші та грав на гітарі. 2019-го року закінчив «Майстерню Impro театру». Обожнював подорожувати та відвідувати нові місця, а особливо любив відпочивати у Карпатах. За словами рідних, «Микола Алексик, як і дідусь, завжди шукав себе та істину». 2021-го року переїхав до Києва, тут працював у «Ґлобал-Логістікс» і відвідував кіношколу «Ukrainian Film School». Із початком повномасштабного вторгнення Росії, попри незадовільний стан здоров’я, добровольцем став на захист Батьківщини від окупантів. Виконував бойові завдання на південному та східному напрямках у складі 12-ої бригади спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України. Загинув 16-го грудня 2023-го року. У Миколи Алексика залишилися мама та бабуся.   Тарас Романів. Мешканець Червоноградської громади Під час повномасштабного вторгнення приєднався до лав захисників. Проходив військову службу в в/ч А4124. Загинув 24 грудня 2023 року. Воїну було 34 роки.