Не один "велииикий" наступ, а кілька маленьких, - Том Купер про плани РФ

Відомий австрійський військовий аналітики Том Купер оцінив можливості Росії на проведення нового великого наступу. Свої думки виклав у своєму новому огляді. «Що більше я навперехрест перевіряю доступну за останні кілька днів інформацію, тим більш переконуюся, що той масштабний наступ насправді вже йде повним ходом. Просто це не та операція, коли всі сили та засоби зібрано «в єдиний кулак» і спрямовано в одну точку на лінії фронту. А тепер відкиньтеся в кріслі, глибоко вдихніть і подумайте. Звісно, нас тут на Заході ще від часів (Першої) Холодної війни постійно вчили – та що там, прямо втовкмачували в голови – що слід чекати «приходу совєцьких орд» так, наче в москви є реально «нескінченні» запаси військ та озброєнь. Тим часом, принаймні станом на сьогодні, Путін нічого «нескінченного» не має. Звісно, його запаси «великі», проте, як нещодавно підсумував російський експерт Павел Лузін, навіть вони закінчуються. Окрім того, 11 місяців бойових дій, знову ж, яскраво продемонстрували, наскільки критичною для операцій ВС РФ є «логістика». Щойно логістичні механізми перестають працювати, російські армії колапсують і розсипаються, наче карткові будиночки. Навіть Путін вже зрозумів, що можна давати будь-які накази, проте без достатнього забезпечення ні регулярні частини ВС РФ, ні навіть ВДВ, нікуди не просунуться. Тим часом, зараз уже не Путін заправляє цією «грою», видаючи свої ідіотичні накази, а Герасімов. Він, може, й корумпований, та ще й до такої міри, що боси мексиканських наркокартелів позленіли б від заздрості, може, має доброго пластичного хірурга, проте таки є добрим стратегом і працює самовіддано, як не надто красивий стриптизер. Ну й риску підведем: центральною ланкою російської логістики є залізниці. росіяни нікуди в цій війні не рухаються, як не мають в тилу надійного залізничного сполучення. Саме тому – поміж іншим – вони не «атакували повторно Київ з Білорусі», як про це багато хто торочив у січні, а їхня «значна концентрація військ у цій країні, як виявилося, була призначена для поповнення та відновлення 2-гої гвардійської мотострілецької дивізії (ага, тої «відомої» таманської…). Відповідно, з цим напрямком усе ясно. Принаймні хочу на це сподіватися. Тобто, «велииикий» наступ спонукав би Герасімова сконцентрувати багато резервів та боєприпасів. Але справа в наступному: що би там не белькотали путлєрфани в соцмережах, російські засоби ППО не можуть захистити навіть «середнього розміру» склади амуніції від ударів українських РСЗВ М142 HIMARS, М270, самохідних гармат «Panzerhaubitze 2000» та «Caesar». Й навіть попри те, що ракет M30 GMLRS для HIMARS постійно бракує, Київ постійно заявляє, а місцеві в мережах підтверджують, що ЗСУ продовжує висаджувати в повітря принаймні по одному російському складу боєприпасів кожнісінької ночі. Найсвіжіший приклад: пізно вночі з 1 на 2 лютого українці накрили воєнну базу ВС РФ неподалік Мелітополя, де в той час були розквартировані 1500 російських вояків. Місцеві стверджують, що будівля, в якій вони перебували, вибухнула й росіяни досі збирають частини тіл своїх солдатів… Через такі загрози Герасімов просто не може накопичити досить ресурсів у одному секторі, щоб потім зібрати багато війська й атакувати на відповідній ділянці фронту. Значна концентрація сил для формування «ударного кулака»

• а) була би одразу зафіксована розвідками НАТО та України, що дало б ЗСУ можливість належним чином підготуватися до оборони
• б) концентрація боєприпасів на великих складах стала б чудовою ціллю для української далекобійної артилерії.

Висновок очевидний: Герасімов – читайте, його заступники – мають розосередити й заховати свої ресурси. Бажано, в багатьох місцях за 50-80 км. від лінії фронту, в глибокому тилу одразу кількох секторів. Відповідно, я стверджую, що Герасімов організовує не «один велиииикий» наступ, а кілька «менших». Принаймні, «менших, ніж очікується». Підтвердження цьому я знаходжу в нещодавніх подіях. Минулого тижня ми побачили одну таку операцію в районі Вугледара. Можемо впевнено стверджувати, що до неї було залучено 4-5 повних бригад (а не БТГр), та ще й із підкріпленнями, тобто «цілу загальновійськову армію». Також уже зрозуміло, що операції такого самого або навіть більшого масштабу відбуваються в районах Кремінної та Соледара. Це, звісно, моє припущення, але зважаючи, що «ВДВ і ВС РФ можуть підвезти і розгорнути водночас обмежену кількість особового складу», а ще на «необхідність розосереджувати склади постачання», а ще на обмежену здатність ВС РФ проводити наступальні операції (через слабку підготовленість маси мобілізованих резервістів) — це припущення цілком правдоподібне. І стає ще правдоподібнішим, якщо зробити перехресну перевірку інших різних подій на оперативному й тактичному рівні. Наприклад: численні російські джерела повідомляють про «посилене полювання на українські системи ППО», які стали «проблемою не тільки для ВКС, а й для інших гілок ВС РФ» — тобто йдеться про серйозні спроби «стримування ворожих сил протиповітряної оборони». На Заході це називають «Suppression of Enemy Air Defences», SEAD. Звісно, деталей ми не знаємо. Зараз мені відомо тільки те, що ця боротьба ведеться силами підрозділів ВКС — літаками Су-34 і ракетами Х-31 і Х-59. Здається, дехто недооцінює ситуацію і стверджує, що ВКС полюють на дуже специфічну установку «Бук М1» (точніше, на український підрозділ, який завдав росіянам дуже неприємних втрат). Втім, для повітряних воєн сучасності дуже характерно не вдаватися в деталі операцій і розкривати їх «значно пізніше», тож я й не очікую, що інформація спливе найближчим часом. Надто високі ставки. Але ось кілька моментів:

• а) той факт, що звіти про «полювання» зʼявилися зараз, свідчить, що почалося воно вже деякий час тому (можливо, два тижні, якщо не більше);
• б) ніхто не буде розгортати велику операцію SEAD «просто так»: проводити їх надзвичайно складно, довго і дорого, а ще — якщо це тільки не НАТО, яке бомбардувало Сербію 1999 року виключно з повітря, — вимагає підтримки наземних військ".