Не може бути лагідною чи жорсткою. Ірина Фаріон про те, яка українізація потрібна Україні

Давати визначення українізації лагідній і жорсткій – це вже робити помилку. Це називається хибне аксіологічне судження, тому що українізація має бути тільки однією – адекватною. Відома мовознавиця Ірина Фаріон у проєкті «Говорить Великий Львів» відповіла на запитання – яка українізація потрібна Україні.

«Адекватність українізації полягає в тому, що в Україні живе абсолютна більшість українців. Тобто ми є моноетнічна нація, навіть з огляду на перепис 2001 року. Якщо би зробили перепис відповідно до Закону за 10 років – у 2011 році, то побачили би ще цілком природну тенденцію відродження українства»,– зазначила Ірина Фаріон.

Вона зауважила, що українці, так як і поляки, чехи, угорці є моноетнічною нацією. І це те, за її словами, чого найбільше боїться ворог.

«Через те, що ми тривалий час були колоніально залежні, у нас виплодилося ось це дивне поняття, що українізація може бути лагідна. Українізація має бути винятково адекватна, а також дзеркальна – так як ворог поводить себе з тобою, так ти повинен поводити себе з ворогом. А чітке визначення ворога – це насправді те, що ми з вами зараз бачимо явно. Хоч насправді це очевидно з огляду на нашу історію. Бо коли ми зараз плачемося над Бучею, то я всіх запитую: « А в Батурині було по-іншому?». Коли ми зараз плачемося над Гостомелем, то я запитую: «А у 1919 році, коли розстрілювали наших воїнів в Базарі (понад 200 людей) – це було по-іншому?». Все було абсолютно те саме, але ми не давали цьому всьому адекватної оцінки – ні історичної, ні сучасної. Тому, українізація не може бути ні жорсткою, ні лагідною, вона має бути адекватною. Коли до тебе до хати приходить хам, а ти хочеш з ним спілкуватися «культурною мовою», то ти ідіот, а не він хам. Тому ті, які закинули у наше суспільство поняття «лагідної українізації» – це до соціального психолога, це комплекс жертви», – зазначила Ірина Фаріон.

За її словами, найбільш негативна риса українців  – це м’якість до ворога.

«На цій рисі зауважив ще свого часу Вільгельма Габсбурґ, який прийняв українську мову та культуру в своє серце. Він казав, що українські воїни – дуже добрі учні, бездоганні в полі бою, дуже дисципліновані та відповідальні, але вони мають одну ваду – вони не добивають ворога. Так само ми з цією українізацією: ми дозволили їм вилізти на стіл, а отже вони вилазять нам на голову. Вони реагують тільки на одне почуття – на силу, апелювати до них немає жодного сенсу», – зазначила мовознавця.