Історія одного Сашка. Його вбили в Бучі, коли вийшов по їжу для сусідів

Буча, Ірпінь, Гостомель, Бородянка, Чернігів, Маріуполь… І перелік довгий, дуже довгий… І сьогодні ми – не просто одне із цих міст. Ми –  це ті, кого замордували і вбили. Ми кожен із тих, хто ще місяць тому були живими, а півтора місяці – мріяли, планували, працювали, займалися чимось своїм улюбленим. Як і кожен з нас. Історія одного Сашка із Бучі. Який був чиїмось сусідом, другом, сином. Сашка, який переїхав у Бучу зі сходу, вбили, коли він просто вийшов з укриття, щоб знайти їжу для себе і сусідів. Ким був Сашко, розповіла мешканка Бучі Lesya Vakulyuk. Подаємо оригінальний текст автора. «Отже, мій пост про мою хату в Бучі, про мого бучанського сусіда, якого застрелили російські військові, з фотографією, яка ілюструвала всі їхні звірства в прекрасному затишному передмісті Києва, образив чиюсь «ніжну» душу. Відтак, пост із купою коментарів і поширень, Фейсбук заблокував. Але пам‘ять про вбитого Сашка, як і про сотні бучанських жертв, має залишитися! Поставте + під постом, якщо його бачите. А якщо не важко, то поширте ще раз. ******* Над моєю хатою в Бучі поглумилися рашисти, але вона наче стоїть. Сусідка розповіла про це вчора. Тільки чомусь я не відчула радості. А, певно, мала б. Принаймні, у мене все ще є дах над головою. Бідна моя, колись затишна, Буча тепер понівечена і встелена тілами дітей, жінок, чоловіків. Тілами помордованими, зґвалтованими, розстріляними. Російські нелюди відступили з міста, а на волю вирвалися сотні тих моторошних історій, які вони вчинили. У місті знайшли братську могилу, де поховані майже 300 людей. І це ще одна могила, окрім тієї, що біля Бучанської церкви, де покояться тіла 67-ми жертв рашистів. Я боюся повертатися до Бучі. Я боюся побачити свою хату. Та це не найстрашніше. Я боюся не побачити в живих тих людей, яких знала. Я знаю, що вже не зустріну сусіда Сашка Голду. І я хочу вам про нього розказати, щоб він залишився в пам’яті. Це перша людина, з якої почалося моє знайомство з Бучею. Порядний, добрий, чесний. Він переїхав до Бучі, втікаючи від війни на Донбасі. Був одним із перших, хто оселився в невеличкому ЖК «Лісова Буча», а, відтак, вводив у курс справ усіх новоприбулих. І на кожного йому вистачало терпіння. Наше перше Різдво в цьому житловому комплексі ми пішли колядувати по сусідах у своєму під‘їзді. На друге вирішили розширити аудиторію, написали в чат нашого ЖК, що прийдемо з колядою - не заради заробітку, а заради підтримання традиції. Але або написали запізно, або сусіди були не готові до такого, тож жодної відповіді не отримали. І вийшли співати колядок просто на подвір‘я. Різдво того року було таке, як його описував Гоголь: засніжене і морозяне (добре, зрештою, що він написав свою «Ніч перед Різдвом», хоч знаємо, що традиції святкувати Різдво були не лише на заході країни). Колядка за колядкою. Сніг рипить під ногами і виблискує під місячним сяйвом. На вулиці ні душі. І тут до нас біжить Сашко Голда. «Я почув з-за вікна, як ви гарно співаєте» - простягнув він пачку цукерок. І навіть не хотів чути, що ми її не візьмемо. Усі тижні окупації Сашко залишався в Бучі. Час від часу він писав у той самий будинковий чат, з якого ми не видалилися, хоч і переїхали з ЖК. Якось примудрявся ловити мобільний зв‘язок у місті, в якому завмерло все. Як завжди, був за старшого. Повідомляв, куди і що прилетіло, у кого в квартирі вибило шибки, а в кого вже попорядкували мародери. І навіть знаходив підбадьорливі слова для тих, хто евакуювався. Чому цього не зробив він? Я щоразу себе питаю про це. З дня його загибелі і до звільнення Бучі минув тиждень. Якийсь тиждень! Навіщо рашистському солдатові знадобилося вбивати безборонного Сашка? Він усього лиш піднявся з підвалу за їжею для сусідів, а той вистрелив у нього. Хоча, чому я дивуюся?! Я знаю, навіщо рашистській наволочі знадобилося відібрати життя в безборонного Сашка. Сашко був одним із тих, хто робить цей світ кращим. У нашому невеличкому ЖК він садив дерева, стриг газон. І продовжував це робити, навіть коли вже запрацювало ОСББ. Сашко першим кинувся б відбудовувати Бучу, а з нею і всю країну. А мацкалі люто ненавидять тих, хто прагне краси. Їхня національна ідея - не створювати, а руйнувати, не облагороджувати, а засирати, не примножувати, а відбирати. Чуже майно, життя, спокій. І так було завжди. Тільки в якийсь момент совєтська пропаганда переконала довірливих українців, що руZZкіє їм браття. Насправді вони завжди були їм окупантами, які відбирали майно, життя, пам‘ять, мову, традиції». Фото: один із дворів у Бучі, де знайшли убитих мешканців