Ірина Фаріон: Говорити українською - означає панувати. Інтерв’ю

Мовознавиця Ірина Фаріон в проєкті #Українською_Здолаємо на NTA говорила про важливість української мови в наші державі, небезпеку англінізації та слова, які не любить.   Якою мовою Ви розмовляли у дитинстві? Абсолютно українськомовне середовище. Я взагалі собі не уявляла, як можна жити в країні, яка називається Україна, і щоб у цій країні звучала якась інша мова. Це для мене було абсолютною дикістю, неприродністю. Це випливало із культивування мови у хаті. Мама працювала в бібліотеці і тоннами приносила мені читати книжки. І значною мірою це була перекладна література українською мовою. Я собі не уявляю, що би Джека Лондона читала, скажімо, в якомусь іншому перекладі чи навіть в оригіналі, коли я була маленькою дитиною. По-друге, я мала старшого брата, який був дуже активним провідником, от власне тих національних напрямних, який також винятково спілкувався українською. Для нього було шоком, коли він закінчив Львівську політехніку і отримав розподіл до Харкова на танковий завод, здається. І там він стикнувся з цією нашою найбільшою катастрофою - “русскоязичієм”. Що для Вас означає розмовляти українською? Це означає - панувати. Це означає - мати свою гармату. Це означає - очолювати далекобійну артилерію. Це означає жити у непоборній фортеці. Це означає - ні від кого не залежати. Це означає - окреслити навколо себе чарівне коло, через яке не переступить ніхто. Чому? Тому що це мій спосіб думання, а в мій спосіб думання зазирнути не може ніхто, крім мене самої. Тобто з допомогою мови я виявляю свою неповторність. Чому є люди, які досі не перейшли на українську? Я думаю, що це на стадії психологічного захворювання. Таким людям потрібна не лише філологічна допомога. Таким людям потрібна і психологічна допомога. Це якийсь внутрішній протест щодо власного безсилля. Це ознака безвольности, ознака вторинности. Мені здається, що всі, які сьогодні ще говорять московською мовою, - це найяскравіший приклад повного і абсолютного маргіналізування суспільства. Це ті, які залишаться поза основним шляхом України. Це так, як приїхати, скажімо, до Польщі, жити там і не хотіти говорити польською мовою. Польське суспільство, яке надзвичайно здорове, патріотичне, подекуди навіть шовіністичне, відразу ж таку людину викине зі свого суспільства. Українське суспільство, попри війну, ще не має такої внутрішньої сили. Я працюю безперервно. Курси почала в квітні, зробила паузу лише на серпень. З вересня ми знову починаємо. П'ятдесят три лекції у відкритому доступі, пряма трансляція, будь ласка. Новизна цих лекцій з вересня полягатиме в тому, що ми подаватимемо цікаві англійські паралелі до таких українських форм, які англійцям тяжко збагнути. Або нам, скажімо, важко збагнути нащо в англійській мові цей артикль “a”, чи артикль “the”, і  якої мари ми цей артикль вживаємо. Тобто показати, що є універсального для англійської мови і для української, але одночасно пояснити нашим українцям, що якщо вони запустять сюди англійську так, як вони запускають московську, то вони, знову ж таки, будуть залежні від іншого пана і господаря. Чи має значення вік для вивчення української мови? Дуже цікаве запитання. Я бачу аналітику свого каналу, в мене є два канали: один - “Студія Фаріон”, де, власне, ці прямі трансляції. А інший -загальнополітичний. Різні вікові категорії. Але основна вікова категорія – це, власне, люди після 40-ка. Тобто ті, які усвідомлюють сенси життєві, ті, які думають, для чого вони є в тому світі. Вони зазвичай пишуть. Проте є і старша категорія - після 50-ти. Вони пишуть про те, що їх ніхто не вчив української мови так, от таким способом. Тому що для мене мова - це не структура, не граматичні категорії, не складно-підрядне, складно-сурядне речення.  Для мене мова - це світ культури, високої культури. Тобто для мене мова - це життя її через видатні українські постаті, через визначні історичні події, через соціолінгвальний контекст. Тобто людина в суспільстві через мову. Можливо, це тих людей зацікавлює. Коли ми говорили про історичну українську фонетику - то це  було понад 100 000 переглядів. Людям цікаво, звідки взялися українські звуки. Або коли ми говоримо про походження українських прізвищ – людям, звісно, також цікаво. Коли ми говоримо про українські імена - це цікаво. Я була здивована, що людей дуже зацікавила тема займенника. Ну, звісно, що я не розповідаю про відмінювання займенника, а я розповідаю про філософію вживання оцього найважливішого слова «я». І як оце слово “я” корелюється зі словом “ми”.  Як оце “ми” перетікає у “вони”, “ти” і так далі. Це  філософія мови. Наші люди дуже спраглі на знання, і вони не хочуть слухати українську мову, як граматичну систему. Вони хочуть бачити мову, як життя, як утвердження своєї країни, своєї держави, свого майбутнього. Як ставитеся до тези, що «українська – мова села»? Село - це первісне поселення всіх людей в світі. Міста вийшли на арену, зокрема, Львів у XІV-XV століття. Львів був врятований від німецької і польської колонізації завдяки людям, які селилися в селах, бо вся цивілізація походить з села. Англійську мову врятувало англійське селянство, а не англійський провід, який продався французам. Саме тому англійська мова втратила свої відмінки. Так от, коли це селянство заплило до Львова, то саме тут, у Львові, виникла вулиця Руська, як резервація для українців-русинів. І врешті винятково завдяки селу місто стало українським і витіснило звідси окупанта німецького і польського. Московити добре усвідомлювали, що найстійкіший, найприродніший, найглибший, найвкоріненіший елемент українського світу буття - це селянин. Чому? Бо він обробляє землю, і він дає нам їсти. Але він не просто обробляє землю і дає нам їсти. Він сповідує наші високі українські ідеали. Він розуміє, що таке своя земля, так, як це розумів англійський селянин, який врятував англійську верхівку від французького поневолення. Тому москалі розуміли: щоб знищити українців - треба знищити селянство, як підложжя української культури. А щоби щось знищити - треба його принизити, треба його опустити, треба його спохабити. Але, без сумніву, село - колиска будь-якої цивілізації: грецької цивілізації, латинської цивілізації і французької цивілізації. Якщо говорити про виникнення мов, то мови виникають на основі схрещення діалектів, а діалекти побутують в першу чергу, ну, у селах, тобто там, де є осіле населення. Бо що таке місто? Місто - це коли ти приїхав з села і знайшов собі місце. Чи достатня державна політика щодо захисту української? Абсолютно недостатня. Пояснюю чому. Виявляється, що за державну політику в Україні відповідає Міністерство культури. Як сказав теперішній виконувач обов'язків міністра культури пан Карандеєв: у цьому відділі, який відповідає за мовну політику, є чотири вакансії. Тобто лише чотири людини в усій державі відповідають за мовну політику. Це перше. Друге, у нас ухвалено мовний закон у 2019 році. Закон, основна функція якого полягала в тому, аби штрафувати людей, які в публічній сфері не говорять українською мовою. Натомість, що ми спостерігаємо? Ми спостерігаємо кожного дня скандал, з огляду на який є приниження якої мови? Української. Ці люди покарані? Ні, не покарані. У нас народилася ціла секта якихось дивних блогерів, які вважають, що мають право заявити публічно про свій дебілізм. Їх ніхто не карає. Це означає, що мовний закон у цьому варіанті, в якому його ухвалювали, абсолютно не працює. Третє - це освіта.  Найвищим було досягнення другої половини 2000-х років, коли у вищу школу завели предмет "Історія України" й  "Українська Мова". Це було дуже важливо, тому що я, як людина, яка викладає у Львівській політехніці, працює з майбутнім технічним проводом, можу заявити, що це в основному безмовні молоді люди. Красиві, я не впевнена, вони здобудуть свій фах, але їм дуже складно публічно особливо висловлювати свої думки українською мовою. Тому було запроваджено дисципліну: Українська мова за професійним спрямуванням. Прекрасно. Що ми отримали після Майдану? Після Майдану міністр освіти Квіт скасував обов'язковість української мови за професійним спрямуванням у вишах, скасував Історію України. У нас країна, яка абсолютно не знає власної історії. Чи теперішній міністр освіти Лісовий, до якого є кільканадцять разів публічно зверталася, скасував попередній наказ Квіта? Ні, не скасував. Натомість вища освіта масово переводиться на англійські рейки, а викладачі стають закладниками міжнародної змови публікування на платформі «Скопус», де основна вимога - англійська мова. Це означає, що у нас внутрішньо через систему освіти українську мову роблять вторинною, усувають її. Я у своєму законі пропонувала, щоб всі наукові праці обов'язково, наукові в першу чергу, мають бути державною українською мовою, тому що це розвиток національного способу мислення і формування питомої термінології. Якщо ухвалять закон у цій версії про англійську мову, яку запропонував президент чи уряд, чи хто там – ну, ми можемо підносити руку догори. Тепер ми вже здаємося не Москві, а й англомовному світові, який зацікавлений лише в нашій дешевій робочій силі. Це моє тверде переконання з огляду на те, як відбуваються наші взаємини в контексті Будапештського меморандуму. Те, що англійська мова є засобом для англіїзації - в цьому не мають сумніву жодні притомні люди. Непритомні - їм однаково чи московською, чи англійською, аби не українською. Тому ми можемо констатувати, що у нас вироблений уже англо-український суржик. Різниці між англо-українським суржиком і московсько-українським не існує, жодної. Нам треба вчити різні мови, але не замість своєї. Які Ваші улюблені слова українською? Усі.  Якщо говорити про Тараса Шевченка, то всі 18 тисяч. Якщо говорити про словник Бориса Грінченка, то всі 68 тисяч. Якщо говорити про тлумачний словник, який укладають зараз - то понад 300 тисяч. А от якщо говорити про совєтські словники в 11-ох томах 70-80 років, то там не всі слова я люблю. Не люблю слово "стакан", не люблю слово "відкритка". Не люблю слово "башмак", не люблю слово "знаходитися". Це все не то, це все суржик. Найбільше чар мови, інтим мови, силу мови, фортецю мови я відчула, коли переступила поріг церкви Петра і Павла в Римі. Там звучить молитва різними мовами. Не молитва, а рядок біблійний: “Вірою своєю будете спасенні!” І ось стою я за межами храму в черзі і чую, кажуть цю фразу. Ну, я ж розумію англійською. Далі говорять італійською.  Тоді говорять французькою, німецькою. Чудово. Тоді говорять польською. Прекрасно. І тут, от мені зараз йде мороз по тілу, коли я це згадую. Після польської говорять українською, і я дивлюсь на тих людей, з якими я приїхала. Люди починають плакати. Ми туди заходимо і звучить ще раз ця фраза українською мовою: “Вірою своєю будете спасенні”. Ти заходиш в храм і бачиш, як стоять сповідниці, і ти можеш висповідатися. І є сповідниця, де ти можеш висповідатися українською мовою. Оце, напевно, найбільше усвідомлення того, що мова - це Божий дар. Проєкт #Українською_Здолаємо реалізується спільно із Львівською ОВА